Переволочнянська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Бегущая строка в HTML
Вас вітає Переволочнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
Меню сайту
Розклад уроків
Цікаве навчання
Сторінка географа
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Ми у світі
Опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 46
ЧОІППО
Головна » Файли » У світі живої природи

РОДИНА СКЛАДНОЦВІТІ, АБО АЙСТРОВІ
19.01.2015, 23:27

МАТИ-Й-МАЧУХА, ПІДБІЛ ЗВИЧАЙНИЙ

Символізує мати-й-мачуха прекрасну пору весняного квітування, повсюд­ного пробудження природи. Ранньої весни на стеблах рослини з'являються жовті кошики, що складаються із золотаво-жовтих язичкових і трубчастих квіток, які цвітуть до середини травня. Лише після відцвітання підбілу виростають довгочерешкові листки: зверху голі, гладенькі, зі споду - опушені. Свою назву отримала рослина завдяки своїм листкам: верхня сторона зелена, гладка і хо­лодна, як зла мачуха у казках, а нижня - ніжна і тепла, як рідна мати.

У народній медицині підбіл вважають дуже цінною за цілющими власти­востями рослиною і застосовують дуже широко. Настій листків сприяє відхаркуванню та розрідженню харкотиння, тому його вживають при кашлі різного походження, ним полощуть горло при ангіні. Використовують підбіл при хворобах печінки, висипах, плямах на тілі. Свіжий сік з цукром (по 4 сто­лові ложки на день) рекомендують вживати протягом тривалого часу хворим на туберкульоз легень. Відвар і настій листків рослини використовують для обмивань, примочок і компресів при запаленні вен та шкіри, набряках, вираз­ках та ранах.

ВОЛОШКИ

Якось небо дорікало рослинам одного поля за невдячність: багато квітів, мовляв, вітають мене своїми пахощами, ліси - таємничим шепо­том. Тільки ви мовчите. Я ж живлю ваші коріння вологою, допомагаю вам дозрівати.

- Ми не невдячні. Але у нас немає засобу виявляти нашу вдячність. Ми, твої діти, прикрашаємо землю.

- Добре! Якщо ви не можете піднятися до мене, то я зійду до вас.

Небесна голубінь розсипалася серед широких гонів хлібних ланів - про­росла волошками. З того часу стебла колосків схиляються при кожному подиху вітру і пестять клаптики неба, нашіптуючи їм ніжні слова любові.

Легенда древніх римлян.

Красивий юнак Ціапус (лат. - синій) так захопився ніжними польови­ми квітами, що увесь час тільки те й робив, що плів з них вінки і гірлянди. Прикрашений квітами хлопець блукав ланами і ніяк не міг залишити їх, допоки його погляд перетинався з голубими оченятами квітів. Аж якось Флора, у яку був закоханий Ціапус, знайшла юнака мертвим. Лежав він неживий у полі, а довкола нього синіли квіточки, якими хлопець так милу­вався за життя. Тоді Флора перетворила його у красиву волошку і назва­ла ці квіти Ціапус.

Як їхати з Кременця на Почаїв, то зліва стрімко височить над полем гора Гостра, поросла сосниною і терном. Обіч неї висока могила. І здається, що то братик молодший тягнеться до старшого. А на самім вершечку гори Гос­трої - велетенський камінь.

...Колись давно на горі жило страшне Ревище. І ніхто не смів підходи­ти навіть близько до нього. Ніхто його не бачив. Зрідка озивалося воно гучним ревінням і риком. Йшли роки, одні дерева падали і гнили, інші виро­стали і переживали віки. Одні люди відходили, інші тяжкою працею до­бували собі прожиття.

Одного ранку знову заревіло Страховисько. Над горою задиміло і за­пахло смаленим. Люди звикли до крику, але на той раз, хоч він стих скоро, земля почала дрижати і донісся нечуваний гуркіт.

Зібралася громада. Рушили всі до Ревища спитати, чого бажає. Як надій­шли ближче, то жахнулися. Вершина гори обвуглена і тече вниз вогняна вода. Попадали на землю люди і гризли її на знак покори невидальцеві. Нараз стих­ло все, лиш гора витягнулася до неба гострим кінцем, харкаючи кров'ю.

Ворожбит старий сказав громаді, що не буде спокою на землі до тої пори, доки молодий і безгрішний парубок не заткне каменем пащу Ревища, що на вершку гори. Довго шукали люди між собою молодця, доки знайшли. Був то сирота небаченої сили й краси, що пас отару на далеких гірських пасовищах і виріс серед лісу, каменів та овець. Ходили до нього і мужі, і діти, і жінки з дітьми — не послухав. Не знали люди про його біду, не хотів він знати і про їхню.    Пішла тоді до нього красуня Блаватка. Заплакала перед ним безутіш­но і схилилася ласкаво до могутніх грудей. Не відає ніхто, що то була за мова, але на ранок сміливець пішов до Ревища. За ним — багато людей, а найперша — Блаватка. Коло підніжжя гори віднайшов він велетенський камінь, поглянув ласкаво на дівчину. Зігнувся під тягарем і пішов.

Побачили його постать вже там, де ліс спалений і чорна земля. Спи­нився на вершині і жбурнув камінь...

Загриміло, загуркотіло навкруги. Якась сила знову кинула всіх на зем­лю. Світом трясло, як решетом. Нараз усе вмовкло. Стали всі. Гора витяг­нулася вверх ще гостріше. Сміливця ніде не було видно. Віднайшли аж за добу знівечене і обпечене тіло в ямі коло підніжжя гори. Закричала страш­но Блаватка і побігла в гущавінь лісу. Здогадалася, що сама вбила свого коханого. Безгрішний він, але цілований нею. Її поцілунок і вбив його...

Люди поховали хлопця коло гори і насипали високу могилу. А Блаватка приходила на могилу щодень і зрошувала її слізьми. Де капне сльоза — ви­ростуть блавати. Ходила, доки не померла на ній від горя.

Море блаватів квітне щороку на їхній спільній могилі.

Отже, волошки - здавна ніжні улюбленці українських дівчат. Їх сині квітки - символ незрівнянної краси, чистої вроди, мрії про щастя, про вірне і розді­лене кохання.

СОНЯШНИК

Завдяки красі, поживним і цілющим властивостям ця рослина користується повагою у нашого народу. Соняшник є незмінною ознакою українських сільських садиб, своєрідним оберегом домашнього затишку.

Соняшник - символ нашого постійного зачарування довколишнім світом, виклик силам стихії, невідворотному процесові згасання квітуючих барв при­роди. В українському фольклорі соняшник - це образ хлопця, парубка.

Соняшник символізує життєдайну доброзичливість. Він - окраса сільських обійсть як бажаний і ласкавий зустрічний при дорозі, як оберіг надійного життєвого спокою.

Соняшник культивують на всій території України як цінну олійну рослину. Для медичних потреб використовують листки, язичкові квітки та соняшни­кову олію. Олію використовують як основу до мазей, пластирів і розтирань, вживають як жовчогінний засіб при хронічних захворюваннях печінки і жов­чних шляхів. Вона входить до складу аерозолю "Лівіан", який застосовують для лікування опікових ран. Настоянку або настій із язичкових квіток соняш­нику дають усередину як жарознижувальний і спазмолітичний засіб при ма­лярії, спазмі бронхів, шлунково-кишкових коліках.

 

МАРГАРИТКИ

Колись, дуже давно, на наш край напали татари. В одному селі жила вдова. Мала вона трьох вродливих синів. Мріяла мати про невісток і внуків, раділа, дивлячись на синів.

Чорною ордою напали татари на Україну, грабували народ, руйнува­ли садиби, палили села.

Сини попросили благословення у матері, вклонилися громаді, взяли мечі у руки, осідлали коней і поїхали з побратимами захищати рідний край.

Сипи були нерівними, на одного козака по п п’ять зайд сунуло, але захис­ники боролись відважно і перемогли.

Радісно зустріли переможців односельчани. Та матері-вдові принесли сумну звістку: два сини загинули у лютій січі, а третього, порубаного, заб­рали з собою татари.

Боса і простоволоса бігла мати по білому снігу за третім сином і тяж­ко голосила. Гіркі сльози падали рясним дощем з очей. Від них танув білий сніг. Де впала сльозинка, там розквітала маленька квіточка. Назвали люди ці квіти материнськими сльозами. Це — маргаритки.

 

 

НАГІДКИ ЛІКАРСЬКІ (КАЛЕНДУЛА, КРОКІС)

Летів голуб і ніс у дзьобі насінину. Налетів яструб, напав на голуба, і випала із дзьоба насінина. Впала вона у пухку землю і вмить проросла. З паростка виросла рослинка з блідо-зеленим стеблом. Квітка, немов малень­ке сонечко, була жовтогарячого кольору. Впав поранений голуб, клюнув квіточку. Від пахучого нектару сили прибули до пораненого тіла, став на ніжки. Клюнув ще і ще раз, і злетів.

Все це бачив пастух, який пас вівці. Він став лікувати цими рослинами людей. Виліковував запальні хвороби горла, захворювання очей, застосо­вував при хворобах серця, опіках, для загоювання ран.

Назвали люди цю рослину нагідками.

 Нагідки лікарські розводять у наших садах і на городах як декоративну рос­лину. З лікувальною метою використовують кошики нагідок, збирають їх тоді, коли вони вже повністю розкрилися. Нагідки лікарські мають протизапальні, бактерицидні, ранозагоювальні, спазмолітичні, гіпотензивні, кардіотонічні вла­стивості, підвищують секреторну і видільну функції печінки, зменшують кон­центрацію білірубіну і холестерину в крові, жовчі. У результаті дії препарату з нагідок на нервову систему знижується рефлекторна збудливість, уповіль­нюється ритм серцевих скорочень, зникає головний біль, нормалізується сон, зменшуються задишка і набряки, припиняється потовиділення, меншають за­паморочення, відчуття болю у ділянці серця, поліпшується пам'ять.

Настій, настоянка та відвар квіток нагідок діють як сечогінні та потогінні засоби при хворобах сечового міхура, бронхиті, гастриті, виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.

КУЛЬБАБА ЛІКАРСЬКА

Кульбаба лікарська викликає виділення шлункового соку, а тому поліпшує травлення та засвоєння харчових компонентів, зменшує вміст цукру в крові на початкових стадіях цукрового діабету.

Корінь і траву кульбаби застосовують для лікування захворювань печінки, жовчного міхура, жовчнокам’яної хвороби, жовтяниці, гастриту; рекомендують для збудження апетиту та поліпшення діяльності травного каналу. Настій її листків навіть знімає інтоксикацію, викликану укусами змій. Свіжі листки і сік кульбаби лікарської вживають при атеросклерозі, анемії, авітамінозі С.

Ця рослина є і синоптиком: якщо в небі сонце, а кошики кульбаби закри­ваються - буде дощ.                                           -

АЙСТРА

Айстра альпійська - рідкісна рослина з розірваним ареалом, занесена до Червоної книги України. Трапляється тільки у високогір'ї Карпат у кількох пунктах на сухих вапнякових скелях. Вона росте на степових схилах, кам'яни­стих і вапнякових місцях, узліссях, по чагарниках у лісових і лісостепових районах південно-західної частини нашої країни.

Айстру альпійську в тибетській медицині рекомендують у вигляді відвару трави при золотусі, екземі, туберкульозних лімфаденітах, кашлі й ломоті у кістках, а відвар суцвіття використовують як відхаркувальний засіб, а також при шлунково-кишкових захворюваннях.

    Було, не раз виходиш узліссям десятки кілометрів, а на синій вогник айстри так і не нападеш. Бо, вивівши десятки сортів садових айстр та населивши ними квітники у містах і селах, доглядаючи і леліючи, людина нічого не зробила для збереження айстри дикої. Єдине, що збереглося, - давні народні назви росли­ни. Ласкаві, поетичні, вони передають і ставлення наших предків до осінньої красуні: синій цвіт, ромашка голуба, гайстра, волове око, волові очка, піддубровник. А ще — зірочка. Остання назва напрочуд вдала! Адже суцвіття айстри — це ж і є, посугі, багатопроменева зірочка. До речі, наукова назва "айстра" похо­дить від грецького слова, яке у перекладі теж означає "зірка".

Із айстрами у давнину були пов'язані всілякі повір'я. Сам батько ботаніки Феофраст писав: "Стверджують, що айстра допомагає в хорошій справі". Од­нак застерігає, що для цього викопувати рослину треба з коренем і обов'язко­во вночі, попередньо звівши над нею намет, — так тільки зберігається її сила...

Опівночі айстри в саду розцвіли...  

Умились росою, вінки одягли

І стали рожевого ранку чекать,

І в райдугу барвів життя убирать...

Це - з Олександра Олеся. Поет так і назвав свій вірш "Айстри".

Категорія: У світі живої природи | Додав: szhmaka | Теги: покритонасінні, мати й матчуха, айстровіІ, айстра, родина, Загадки, календула, складноцвіті, волошки, дводольні
Переглядів: 668 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Вхід на сайт
Кошик
Ваш кошик порожній
За київським часом
Пошук
Календар
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Друзі сайту
  • Прилуцький РМК
  • uCoz Textbook
  • Video Tutorials
  • Official Templates Store
  • Best Websites Examples
  • МОН України

    Copyright MyCorp © 2019
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz