Школі
Ти стоїш проти неба вічного,
Як
лелека над шляхом стоїш.
І хоч роки спливають річкою,
Безліч мрій-сподіванок таїш.
Ти немов на журнальному глянці:
Он гайок, он живлюща вода,
Сонце сходить з-за Удаю вранці
І за
Удай надвечір сіда.
Вибігають з твойого порога
Всі стежки по найдальших краях.
Ти даруєш широкі дороги,
Простеливши Козацький шлях.
А коли залопоче крильми
Галаслива,
дзвінка дітвора,
Ти білієш, як гордий вітрильник –
В море знань вже пора, пора!
Сієш добре, розумне й
вічне,
Рониш в душі барвистий цвіт,
Поки школа є, вчитель і учень,
Нескінченно стоятиме світ.
Нижеш роки спокійно й поважно,
Сміх дитячий – на душу бальзам.
Он крізь віття зоріє розважливо
Твій ровесник – столітній храм.
Поклонюсь тобі низько-низько
І молитвами висвічу путь. . .
Школо рідна, надії колиско,
Нині, присно й навіки – будь!
